Згідно зі ст. 22 Кримінального Кодексу України (надалі — ККУ), відповідальність за деякі злочи­ни настає з 14 років. Тому перелік злочинів, за які можлива кримінальна відповідальність, обумовле­ний головним чином не їхньою тяжкістю, а саме можливістю усвідомлювати суспільно небезпеч­ний характер відповідних дій навіть у 14-річному віці.

Вчинення злочину неповнолітніми розгляда­ють як пом’якшувальну обставину. Основними видами покарань неповнолітніх є:

• штраф;

• громадські роботи;

• виправні роботи;

• арешт;

• позбавлення волі на певний строк.

У всіх випадках покарання у виді позбавлен­ня волі неповнолітньому не може бути призначено більш ніж 15 років, зокрема і призначення пока­рання за сукупністю злочинів чи сукупністю ви­років.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх настає з 16 років.

Враховуючи, що кримінальна відповідаль­ність неповнолітніх за своєю формою та змістом досить специфічна, ст. 104 ККУ передбачає умо­ви та порядок звільнення неповнолітньої особи від відбування покарання з випробуванням. Ця стаття може бути застосована до неповнолітнього лише в разі його засудження до позбавлення волі.

Після закінчення іспитового строку засуджен­ня скасовують і неповнолітнього визнають несудимим, якщо він не вчинить нового злочину. У разі вчинення нового злочину під час іспитового строку суд призначає засудженому покарання за новий злочин і повністю або частково приєднує покаран­ня, призначене за попередній злочин.

Формою реалізації кримінальної відповідаль­ності, яка не пов’язана із застосуванням кримі­нального покарання, є застосування примусових заходів виховного характеру.

Ст. 105 ККУ містить вичерпний перелік при­мусових заходів виховного характеру, що можуть застосовувати до неповнолітніх:

• застереження;

• обмеження дозвілля й встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

• передання неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педа­гогічного колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Неповно­літній може бути переданий під нагляд педаго­гічному колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, трудовому колективу — за місцем роботи за умови, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання;

• покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майно­вих збитків;

• направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і під­літків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3-х років. Умови перебування неповнолітніх у цих установах і порядокїх за­лишення визначено законом.

Як правило, примусові заходи виховного ха­рактеру застосовують до осіб, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небез­пеки. Направлення неповнолітнього до спеціаль­ної навчально-

виховної установи для дітей і під­літків означає поміщення його в спеціальну школу або професійно-технічне училище. Це найбільш суворий примусовий захід виховного характеру.